Повернутися до звичайного режиму

/Files/images/01092014/IMG_20140728_0002.jpg

Братко Олег Анатолійович народився 06.03.1980 року в с. Велика Стариця Бориспільського району Київської області, але згодом сім’я переїхала до м. Березані. В 1982 році маленький Олег почав відвідувати дитячий садочок «Дюймовочка». У 1987 році пішов до першого класу Березанської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2. Коли хлопчик навчався у 8 класі, то втратив батька, що сильно вплинуло на його подальшу долю. Він став найстаршим чоловіком в сім’ї (в родині ще був молодший братик Руслан 1984 року народження) і мав піклуватися про родину, тому рішення про подальше навчання прийшло відразу. Після закінчення 8 класу у 1995 році вступає до Київського радіомеханічного технікуму. У 1998-1999 рік проходив службу в повітряно-десантних військах Збройних Сил України в м. Болграді(в./ч. 15/33). Служба була нелегкою, але Олег дуже пишався, що він десантник. За час служби в лавах Збройних Сил України зарекомендував себе з кращого боку. Хоробрий, мужній, справедливий прийшов Олег з армії у званні старшини. У 1999 році мама вийшла заміж і того ж року в Олега з’явився менший братик - Віталій.

Закінчивши службу, Олег йде навчатися в школу міліції, яку закінчив на відмінно. Після закінчення школи міліції працював у Печерському районному відділенні внутрішніх справ.
У 2000 році прийшло до Олега кохання. З Кудимою Аллою прожили щасливо 14 років.
Останнім місцем роботи була АЗС ТОВ «Вікінг» у м. Бориспіль.

20 березня 2014 року був призваний на службу в ряди Збройних Сил України. Проходив навчання у 72-ій окремій механізованій бригаді 3-ого батальйону тактичної групи Збройних Сил України в м. Біла Церква. Після проходження навчання на початку травня їх відправили на Схід у зону АТО. Загинув в ході проведення операції під м. Амвросіївка Донецької області 14 липня 2014 року. Указом Президента від 14.11.2014 року Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно.

Він був веселою, доброю, життєрадісною людиною і хотів лише миру для всіх людей. Він хотів побачити як виростуть і стануть дорослими його племінники - Данило і Ростислав, хотів спокійно прожити своє життя, хотів ще стільки побачити і відчути, але…

Він віддав свої мрії, життя, щастя, щоб збулися ваші.

Пам’ять про тебе, Олег, житиме вічно…

Слава Україні! Героям слава!

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.


Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

6 березня на подвір’ї школи зібралися учні, вчителі, представники міської ради, відділу освіти, працівники редакції газети «Березанські відомості», родичі, щоб присвятити годину пам’яті нашому випускнику, воїну, який загинув у зоні АТО, виконуючи свій громадянський обов’язок, захищаючи наш мир і спокій, нашу гідність, захищаючи свою батьківщину – Олегу Анатолійовичу Братку.

У місті Березані є 14 пам’яток, які пов’язані з історією нашого краю. На жаль, кількість таких пам’яток збільшується. В цей день була відкрита меморіальна дошка пам’яті нашого земляка Братка О.А.

Українська земля…. Щедро полита кров’ю її синів. Споконвіку українці прагли до волі та незалежності рідної землі, неньки-України. І ось, здається, настав такий час, але історія повернула ще раз назад. Кращі сини твої, Україно, першими стали на захист честі і гідності своєї країни. Вони не були героями. Вони були звичайними людьми, готовими віддати найдорожче – свої життя. Милі наші хлопці, захисники, герої. Неймовірним, пекучим болем у серці відгукуються звістки вже рік як кожного дня про загибель найкращих синів України. Немає слів, щоб описати наскільки величезна туга за Вами, щодня страшно прокидатися з однією тільки думкою – скільки сьогодні? За що? Навіщо? Чому? – немає відповідей на ці питання. Як і немає кінця нашій жалобі за Вами, наші Ангели. Важко підібрати слова. Спасибі їм за наш мирний сон в регіонах, за мужність та героїзм, виявлені в бою. Серед кращих синів України був і Олег. З впевненістю можна стверджувати, що був він справжньою людиною, адже про людину ми завжди судимо за її вчинками. Відразу спадає на думку епізод, коли йому як командиру підрозділу видали бронежилет і він віддав його іншому солдату, відповівши товаришам по службі, коли вони його запитали: навіщо він це зробив, що у того вдома 3 дітей і їм потрібен батько. Коли людина в екстремальній ситуації думає про інших - це справжня людина. Олег у своєму житті ніколи не любив ховатися за чужими спинами. Тому Ольга Михайлівна, мама Олега, може гордитися, що виростила такого сина, справжню людину.

На мітингу виступили директор школи Дмитренко І.Ф., міський голова Дунаєнко А.О., побратим Братка Олега Вусятицький Ю.Р., з яким вони разом були в зоні АТО, військовий комісар Бориспільсько-Баришівського об’єднаного військового комісаріату підполковник Мойсеєнко В.С. та заступник військового комісара начальник відділення комплектування підполковник Лисенко О.І. , хрещена мама Олега Анатолійовича – Ігнатенко Н.М., однокласниця Олена Гапоненко.

Після виступів була офіційно відкрита меморіальна дошка пам’яті Братка Олега. Дошку відкрили брат Олега учень 10 класу Крамаренко Віталій та Вусятицький Ю.Р. До могили Братка О.А. та до меморіальної дошки були покладені квіти.

Хай тобі, Олеже, буде тихо і спокійно там, на небесах.

А завтра буде помста по заслузі!

За кожну краплю материнської сльози,

За дикий біль, що розриває душу,

За кожну цятку української землі!


Галереї "Герої не вмирають!"

/Files/images/01092014/Бобко Олександр.jpg

Бобок Олександр Миколайович народився 11 червня 1977 року в м.Березань Київської області. У 1983році маленький Олександр пішов до першого класу Березанської школи №2 , у прекраний світ знань його повела перша вчителька Дубина Катерина Василівна.

В школі навчався Олександр до 8 класу, хоча навчання йому давалося не легко протее був наполегливим, доброзичливим учнем та товаришем. Після закінчення школи в 1993р. вступив у Березанське СПТУ№25 . Олександр появив себе , як дисциплінований, відповідальний, стараний студент тому був обраний старостою групи. По закінченню закладу здобув омріяну професію водія. Збув направлений на практику в радгосп 60-річчя України.

Восени 1996 року був призваний в армію на службу, яку проходив 2 роки в Полтавській області. Закінчивши службу в 1998р. Олександр одразу пішов працювати продавцем коврових покриттів на ринок «Троєщина». В 2005 році змінює місце роботи на Бориспільський склад електротехніки. Був одружений.

5 вересня 2015 року знову був призваний на службу до лав Української Армії, де захищав свою рідну Батьківщину практично рік, але…

«Старший сержант Бобок Олександр Миколайович, головний сержант взводу матеріального забезпечення роти забезпечення військової частини загинув 02 травня 2015 року, під час виконання бойового завдання від чисельних поранень не сумісних з життям. Смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби.»

Кiлькiсть переглядiв: 1342

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.